Підлітковий вік часто називають “критичним”. У психології критичними називають такі періоди розвитку, коли організм має підвищену сензитивність (чутливість) до якихось певних зовнішніх і внутрішніх впливів, дії яких саме в цей (і ні який інший) період розвитку мають особливо важливі, безповоротні наслідки. Такі періоди часто супроводяться психологічною напруженістю, перебудовою. У психології вони мають назву “вікових криз”. Це складні стани, які характеризуються більш-менш вираженою конфліктністю. Вони є істотними, статистично нормальними, тривають не довго за часом (до року). Їх називають нормативними життєвими кризами, на відміну від “ненормативних” – таких, як невротичні які мають в основі випадкові, особливі обставини (наприклад смерть батьків).
Нормативна криза підліткового віку відрізняється від інших криз (1,3 і 7 років) більшою тривалістю за часом і силою. Їх проявами є бурхливі негативні реакції з приводу будь-яких дій дорослих. Якщо такий стан триває надто довго і бурхливо, це може вказати шкільному психологу на наявність “ненормативної” кризи у підлітків. Якщо дорослі чуйно ставляться до підлітків, знають, розуміють і враховують їхні вікові особливості, то можливий так званий безкризовий розвиток дитини, тобто криза проходитиме у згладженій, не агресивній формі.
Підлітковий вік у своїх проявах не однорідний і має певні етапи. Так, деякі психологи (наприклад, Шерлота Блер) вбачають у підлітковому віці дві фази – негативну і позитивну. Вік негативної фази у дівчаток припадає приблизно на 11-13 років, а у хлопчиків – на 14-16.
Негативна фаза характеризується почуттям тривоги, занепокоєності, роздратованістю, диспропорцією у психічному та фізичному розвитку, агресивністю і т.д. Це період внутрішнього метушіння, суперечливих почуттів, абстрактного бунту, меланхолії та зниженої працездатності.
Позитивна фаза наступає поступово. Її прояв можна побачити у почутті єдності з природою, в умінні по-новому сприймати мистецтво. З’являється новий світ цінностей, птреба в інтимно-особистісному спілкуванні, коханні, мріях.
У психології існує розподіл на молодший і старший підлітковий вік. Вони мають певні розбіжності. Так для молодшого підлітка новоутворенням є здатність до ідентифікації, для старшого – почуття самостійності і перше кохання.
У підлітковому віці відбувається бурхлива взаємодія, взаємопроникнення зовнішнього середовища і внутрішнього світу дитини. У процесі цієї взаємодії йде розвиток самосвідомості підлітка. У зв’язку з цим для нього стає можливим більш глибоке і широке розуміння інших людей. Соціальний розвиток, що приводить до утворення особистості, набуває у самосвідомості опору для свого подальшого розвитку.
Педагог має орієнтуватися на:
- Фізіологічні особливості дитини, початок пубертатного періоду, розвиток когнітивної сфери учнів уяви, процеси запам’ятовування, які протікають гірше на фоні психофізіологічного розгальмування для адекватного відображення зовнішньої реальності й саморегуляції емоційного стану, й поведінки.
- Розуміння і осмислення змісту педагогами, класними керівниками ідеї адаптаційного періоду.
- Індивідуальний підхід до учня, його можливостей, щоб не послабити нервову систему, не занизити самооцінку і мотивацію до засвоєння знань.
- Розвиток і реалізація здібностей учнів.
- Формування цінностей та ідеалів.
- Створення програми адаптаційного періоду
- Проведення батьківських зборів для виявлення очікування батьків в зв’язку з навчанням їхньої дитини в гімназії, ознайомлення з матеріалами адаптаційного періоду.