Соціальна служба

Герасименко
Наталія Олександрівна

Соціальний педагог
Спеціаліст

«Виховує все: люди, речі, явища,
але перш за все та довше за все – люди.
З них на першому місці – батьки та педагоги».

А.С.Макаренко

Графік роботи
соціального педагога на 2022-2023 навчальний рік

День тижняРобочі години
ПОНЕДІЛОК8:30 – 17:00
ВІВТОРОК8:30 – 17:00
СЕРЕДА8:30 – 17:00
ЧЕТВЕР8:30 – 17:00
П`ЯТНИЦЯ8:30 – 17:00
СУБОТАВИХІДНИЙ
НЕДІЛЯВИХІДНИЙ

Соціальний педагог – це педагогічний працівник, основна мета роботи якого полягає у забезпеченні соціально-правового захисту учнів закладу освіти та попередженні впливу негативних соціальних чинників на формування та розвиток особистості дитини.

Мета діяльності соціального педагога – створення сприятливих умов для особистісного розвитку учня (фізичного, соціального, духовно-морального, інтелектуального), надання йому комплексної соціально-психолого-педагогічної допомоги у саморозвитку та самореалізації в процесі соціалізації , а також його захист у життєвому просторі.

У гімназії за участю соціального педагога організована робота з соціального захисту дітей пільгових категорій, до яких належать:

  • здобувачі освіти, які перебувають на обліку служби у справах дітей, як діти, які перебувають в складних життєвих обставинах;
  • діти-сироти, діти позбавлені батьківського піклування;
  • здобувачі освіти з багатодітних сімей;
  • здобувачі освіти з малозабезпечених сімей;
  • здобувачі освіти , батьки яких загинули під час виконання службових обов’язків;
  • здобувачі освіти, батьки яких були або є учасниками АТО (ООС);
  • здобувачі освіти, батьки яких загинули під час проведення АТО (ООС);
  • здобувачі освіти з особливими освітніми потребами;
  • здобувачі освіти з інвалідністю;
  • здобувачі освіти з сімей внутрішньо переміщених осіб (ВПО);
  • здобувачі освіти, які перебувають на обліку ЮП.

Діяльність соціального педагога в закладі освіти передбачає створення умов для успішної соціалізації та адаптації дитини, як процесу набуття нею соціальної компетентності, формування і ствердження її як особистості, входження в активне громадське життя. Соціальний педагог – одна із ключових фігур в закладі освіти, яка покликана об’єднати зусилля родини, школи, громадськості, для надання допомоги дитині. Тому слід зазначити, що робота соціального педагога за будь-яким напрямком стає більш ефективною завдяки співпраці з психологом, педагогічним колективом, батьками, адміністрацією навчального закладу та спеціалістами з різних соціальних служб, правових, медичних установ тощо. Така взаємодія дає змогу здійснювати інтегрований підхід щодо соціально-педагогічного супроводу учнівської молоді в сучасних умовах. Сфера діяльності соціального педагога — соціум, як найближче оточення особистості, людські відносини, соціокультурні умови розвитку. Який соціум ми маємо зараз? В останній десяток років розцвіли такі соціальні проблеми, як нестаток і бідність, алкоголізм і наркоманія, безробіття, бродяжництво і соціальне сирітство, злочинність і жорстока поведінка. Потреба в соціальному педагогові з’являється там і тоді, де і коли сім’я, школа, громадськість не забезпечують необхідного розвитку, виховання й освіти дитини, молодої людини. Саме у такий період соціальний педагог є дуже потрібним, особливо для роботи з іще не сформованою молоддю та дітьми, на долі яких ці процеси впливають, мабуть, найтяжче.

Соціальний педагог:

  • здійснює соціально-педагогічний супровід дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, дітей з багатодітних та малозабезпечених сімей з метою попередження безпритульності, бездоглядності та випадків усіх форм домашнього насильства над дітьми;
  • бере участь у виховній роботі з питань профілактики появи негативних форм поведінки у неповнолітніх (паління, алкоголізму, наркоманії; дитячої злочинності тощо), пропаганди здорового способу життя, статевого виховання молоді;
  • допомагає виявленню творчих нахилів, розкриттю здібностей дітей та підлітків, сприяє участі учнів у суспільно-корисній, волонтерській діяльності;
  • проводить просвітницьку роботу з батьками або особами, що їх замінюють (індивідуальні бесіди, виступи на батьківських зборах);
  • є посередником між школою, сім’єю, державними установами по захисту прав дітей та громадськістю; бере участь в організації їх взаємодії з метою створення умов для нормального розвитку дітей і підлітків.

Функції соціального педагога:

  1. Прогностична: прогнозування посилення негативних чи позитивних сторін соціальної ситуації.
  2. Консультативна: рекомендації учням, батькам, вчителям, молодіжним об’єднанням з питань розв’язання конфліктів та проблемних ситуацій.
  3. Захисна: захист прав дітей, представлення їх інтересів в різноманітних інстанціях
  4. Профілактична: запобігання негативним проявам в учнівському середовищі, пропаганда ЗСЖ.
  5. Соціально-перетворювальна: соціально-педагогічний захист соціально незахищених категорій дітей, сприяння професійному самовизначенню.
  6. Організаційна: координація взаємодії всіх суб’єктів виховання, сприяння участі дітей у науковій, технічній, художній творчості.

Питання, за якими можна звертатися до соціального педагога:

  • формування гуманних відносин між учнями та педагогами;
  • охорона і захист прав та інтересів дітей;
  • вивчення особливостей особистості учня, соціальної ситуації розвитку та умов життєдіяльності;
  • вияв інтересів та потреб, проблем і труднощів дітей та підлітків;
  • створення атмосфери психологічного комфорту для учнів у навчальній та позанавчальній діяльності;
  • організація та координація різних видів позанавчальної діяльності дітей і підлітків;
  • попередження конфліктів в учнівських колективах;
  • допомога у професійному самовизначенні;
  • орієнтація учнів на здоровий спосіб життя;
  • профілактика правопорушень серед неповнолітніх, робота з учнями “групи ризику”;
  • взаємодія з педагогами, психологами, батьками або опікунами для надання допомоги учням.

Особливої уваги і турботи соціального педагога вимагають діти, які мають певні соціальні проблеми: слабке здоров’я, проблеми в міжособистісному спілкуванні, низьку успішність, важкі соціальні умови, складні відносини між членами сім’ї і т.д. Адже за певного збігу обставин ці проблеми можуть загостритися і дитина не завжди може впоратися з ними. Ось тоді вона стає “важкою”. Щоб цього не сталося, соціальний педагог проводить з такими дітьми активну роботу. Так для роботи з дітьми, що мають проблеми в навчанні, підключають психологів, які працюють над розвитком пізнавальної сфери, формують навчальну мотивацію, розвивають певні психічні процеси; вчителів-предметників; керівників предметних гуртків та факультативів, які допомагають дитині впоратися з труднощами і проблемами у навчанні та визначитися в інтересах.

Соціальний педагог допомагає визначити інтереси дитині, після чого може запропонувати гурток, секцію в позашкільному закладі, в якій вона може розвивати свої інтереси та здібності.

З деякими дітьми потрібно проводити індивідуальну роботу з розвитку емоційної сфери, формування культури почуттів, тобто вмінню замінити негативні емоції позитивними, моральними, етичними, інтелектуальними почуттями.

Усі батьки дуже лякаються, коли помічають, що дитина поводиться агресивно, краде, бреше, занадто замкнена, брутальна. Та й як тут не хвилюватися. Але насправді всі ці види поведінки є лише сигналом – чогось наша дитина ще не вивчила, чи чогось їй не вистачає, щось відбувається всередині неї, що змушує її так поводитись. В усіх таких випадках перелякані батьки приділяють багато негативної уваги, намагаючись «вигнати бісів». Це призводить до того, що негативна поведінка дитини навіть може посилюватися. Спробуйте усі свої звернення до дитини замінити з негативу на позитив.

Допомогти дитині знайти себе, компенсувати соціальне неблагополуччя цікавою справою, знайти нових друзів і однодумців – це головний успіх в роботі соціального педагога.

Пам’ятка для батьків

  1. Діти – основа сім’ї. У процесі виховання враховуйте індивідуальні особливості дитини.
  2. Не ображайте, не бийте й не принижуйте дитину. Пам’ятайте: навчання – це радість (негативні емоції не сприяють засвоєнню матеріалу, вбивають бажання вчитися). Криком ви нічого не зміните.
  3. Не виховуйте дитину безпосередньо у школі, знайдіть час для розмови з нею. У процесі спілкування не реагуйте бурхливими емоціями, не засуджуйте дитину, а будьте тактовними, толерантними у вираженні своїх суджень та думок.
  4. Намагайтесь контролювати режим дня дитини.
  5. Пам’ятайте, що дитина – ваше відображення (грубість породжує грубість, крик – крик, а доброзичливість і взаєморозуміння – добро і злагоду в сім’ї). Запитайте себе: «Чи хочу я, щоб моя дитина була схожа на мене?».
  6. Якщо ви помітили, що в дитини «важкий» період, – підтримайте її, щоб вона не схибила, а пішла правильним шляхом.
  7. Дитина – це цілий світ, сприймайте її як цілісну особистість, дорослу людину, яка має свої права (на навчання, відпочинок тощо) і певні обов’язки (учитися, ввічливо ставитися до інших тощо).
  8. Не віддаляйте дитину від себе – знайдіть час поговорити, зрозуміти її, згадайте себе у цьому віці, допоможіть, якщо потрібно (лагідним, ніжним словом).
  9. Не шкодуйте ніжних слів, будуючи стосунки з власною дитиною.
  10. Ви дали дитині життя, тож допоможіть дитині зорієнтуватись у бурхливому морі життєвих подій.

Золоті правила виховання щасливих дітей

  1. Не марнуйте часу дитини. Створивши сприятливе середовище можна підвищити коефіцієнт розумового розвитку дитини на 25-30 одиниць чи, навпаки, знизити його на 50-80 одиниць, якщо життя дитини нудне, одноманітне, безрадісне. Тому не гайте часу. У ранньому дитинстві мозок найкраще сприймає нове, накопичує знання. Пізніше засвоїти їх набагато важче.
  2. Формуйте самоповагу. Власний образ, закріплений свідомістю, є визначальним на роботі, при виборі друзів, у сім’ї. Висока самооцінка додає сміливості, впевненості, вміння ризикувати. Діти повинні усвідомити, що успіх, майбутній добробут залежать від них самих.
  3. Навчіть дитину спілкуватися. Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: щира любов до батьків (дає відчуття захищеності); приязне ставлення до
    навколишніх (не лише до близьких та рідних); зовнішня привабливість (одяг, манери); можливість спостерігати правильне соціальне спілкування (поведінка батьків, учителів, ровесників); висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі; середній (як мінімум) запас слів; вміння підтримувати розмову.
  4. Пильнуйте, щоб дитина не стала «телеманом». Телевізор, відео, ПК, як злі чарівники, здатні красти в неї години, дні й роки. За соціологічними даними маля перебуває перед блакитним екраном в середньому 50 годин на тиждень. Отож на час вступу до школи витратить на сидіння біля екрана часу більше, ніж студент коледжу на чотирирічне навчання. Перегляд телепередач гальмує в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку. А нею визначається розвиток мови. Отож з часом у дитини можуть виникнути ускладнення при спілкуванні. “Телемани” стають червоними, їхні дії визначаються миттєвою реакцією, завдаючи шкоди осмисленню та обговоренню події. Телепередачам слід протиставити заняття спортом, музикою, читанням, корисною домашньою роботою тощо.
  5. Виховуйте відповідальність, порядність. Потрібно не лише пояснювати, що добре, а що — погано, а й закріплювати гарні навички, карати за негідні вчинки. За приклад має слугувати гідна поведінка батьків.
  6. Навчіть дитину шанувати сім’ю. Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя. Гармонійне сімейне життя – це,
    насамперед, рівноправ’я у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання робити для неї добро, ніжність та взаємна повага. Добрі стосунки, любов і повага в сім’ї виховують краще за будь-які лекції.
  7. Подбайте про гарне оточення дитини. Якщо ви живете на соціально-психологічному смітнику, дітям важко буде вийти з нього, розповсюджуючи пахощі троянди. Оточення впливає на моральні орієнтири, поведінку дітей. Тому уважно
    придивіться, з ким товаришують ваші діти, поцікавтеся репутацією школи, яку вони відвідують.
  8. Привчайте дитину до праці. Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Отож, подбайте, щоб вони без примусу набули трудових навичок, допоможіть заповнити їхнє життя цікавими й корисними справами, що вимагають певних зусиль на шляху до успіху. Хай вчаться долати труднощі, впевняться, що можуть впоратись з будь-якою справою. Але все це має бути цікавою, захоплюючою грою, а не важкою необхідністю
  9. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі. Нехай все перепробують, нехай вчаться на власних помилках. Треба, щоб вони якнайчастіше брали участь у сімейних нарадах. Нехай якнайраніше привчаються робити щось для інших, що в них добре виходить. Спілкуйтеся з дітьми! Якщо у важку хвилину ви опинитеся поруч як друг, а не бос, (так найчастіше буває вдень), дитина, можливо, довірить вам болючу таємницю і прислухається до ваших порад.
  10. Будьте вимогливими. Діти із високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються, як правило, у сім’ях, де до них ставлять високі вимоги: дотримуватися порядку в домі, організовувати своє дозвілля, гідно поводитися.

Рекомендації батькам щодо виховання обдарованої дитини в сім’ї

Розвиток творчих здібностей особистості – це одвічний гуманістичний принцип.

Ще стародавні греки вважали, що самостійна, а отже, і творча особистість здатна самовіддано служити своєму народу і державі. Кожна держава зацікавлена у вихованні такого могутнього інтелектуального потенціалу, як обдаровані, талановиті діти.

Обдарованість – це високий рівень здібностей людини, що дозволяє їй досягти особливих успіхів у певній галузі діяльності.

  • Створіть безпечну психологічну атмосферу дитині в її пошуках.
  • Підтримуйте здібності дитини до творчості і співчувайте у випадку невдачі. Уникайте негативної оцінки творчих спроб дитини.
  • Будьте терпимі до несподіваних ідей, поважайте допитливість дитини.
  • Допомагайте дитині сформувати її систему цінностей, не обов’язково засновану на її системі поглядів, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями.
  • Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до себе і до оточуючих), оскільки людина, енергія якої скована загальними потребами, проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження.
  • Допомагайте дитині цінувати в собі творчу особистість. Однак її поведінка не має виходити за межі пристойного.
  • Залишайте дитину на самоті і дозволяйте їй займатися своїми справами. Пам’ятайте, якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас.
  • Допомагайте дитині глибше пізнати себе. Виявляйте симпатію до її перших спроб виразити таку ідею словами і зробити зрозумілою для оточення.
  • Будьте терпимими до ідей, поважайте допитливість, реагуйте на запитання дитини. Навчати потрібно не тому, що може сама дитина, а тому, що вона може опанувати з допомогою дорослого, показу, підказки.

Пам’ятайте: дитині для успіху потрібно розуміння, спілкування, допомога!

Рекомендації батькам, які виховують обдаровану дитину

  1. Любити свою дитину. Приймати дитину такою, якою вона є, беручи участь у її розвитку, підтримуючи, а не нав’язуючи свої інтереси, давати дитині можливість вибору. Для розвитку творчого потенціалу, як показали дослідження, необхідна не лише адекватна оцінка сил дитини, але трішки завищена, зазнайкою вона не виросте, зате у неї буде запас сил та впевненість при невдачах, до яких треба готувати змалку.
  2. Бути прикладом, адже дитина свідомо переймає вашу манеру говорити, ходити, працювати, відповідальності за доручену справу. Кожен батько повинен пам’ятати правило: “Не зашкодь!” Адже обдарована дитина більш чутлива, ранима, тому потрібно давати вільний час для того, щоб побути дитині на самоті, поміркувати, пофантазувати.
  3. Завжди пам’ятати, що для обдарованої дитини творчість є життєвою необхідністю. Тому дитину потрібно готувати до спостережливості, наполегливості, формувати вміння доводити почату справу до кінця, працелюбність, вимогливість до себе, задоволення від процесу творчості, терпляче ставлення до критики, впевненості при невизначеності, гордості і почуття власної гідності, чуйність до аналізу моральних проблем.
  4. Усвідомлювати, що надзвичайно велика роль у процесі формування особистості обдарованої дитини належить волі. Вольові риси є стрижневими рисами характеру, адже за наявності мети, яку особистість досягає в житті, долаючи перешкоди, є цілеспрямовуючим для життя. Цілеспрямовані люди знаходять своє щастя в житті, вони вміють поставити перед собою чітку, реальну мету. Прагнення досягти своєї цілі робить людину рішучою та наполегливою. І.Павлов стверджував, що у вольової людини труднощі лише збільшують бажання реалізувати свою мрію. Вони вміють стримати себе, володіють терпінням, витримкою, вміють контролювати свої почуття за наявності перешкод. Ініціативність і творчість поєднані з наполегливістю, рішучістю та витримкою, допомагають обдарованим дітям самореалізуватися.

Отже, батьки покликані допомогти дитині відкрити її життєве покликання, реалізувати себе як особистість. Вони не мають права втратити обдаровану дитину, бо, втрачаючи талант, обдарування, здібність, вони втрачають майбутнє.

Тому батьки повинні бути терплячими, безмежно вірити в дитину, тоді ця дитина виросте хорошою творчою людиною.

Рекомендації батькам щодо розвитку обдарованої дитини
(Девіда Льюїса)

«Немає людини, яка в належних умовах, за вмілого виховання не виявила б свого самобутнього, неповторного таланту»

В.О. Сухомлинський
  1. Відповідайте на запитання дитини якомога терпляче і чесно, серйозні запитання дитини сприймайте серйозно.
  2. Створіть у квартирі місце-вітрину, де дитина може виставляти свої роботи. не сваріть дитину за безлад у кімнаті під час її творчої роботи.
  3. Відведіть дитині кімнату чи куточок винятково для творчих занять.
  4. Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення.
  5. Надавайте дитині можливість у виявленні турботи.
  6. Допомагайте дитині будувати її плани та приймати рішення.
  7. Намагайтесь показуйте дитині цікаві місця.
  8. Допомагайте дитині нормально спілкуватися з дітьми, запрошуйте дітей до своєї оселі.
  9. Ніколи не кажіть дитині, що вона гірша за інших дітей.
  10. Ніколи не карайте дитину приниженням.
  11. Купуйте дитині книжки за її інтересами.
  12. Привчайте дитину самостійно мислити.
  13. Регулярно читайте дитині.
  14. Привчайте дитину до читання з дитинства.
  15. Пробуджуйте уяву та фантазію дитини.
  16. Уважно ставтеся до потреб дитини.
  17. Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці.
  18. Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету.
  19. Ніколи не сваріть дитину за невміння та помилки.
  20. Хваліть дитину за навчальну ініціативу.
  21. Учіть дитину вільно спілкуватися з дорослими.
  22. Дозволяйте гратися дитині з усяким мотлохом.
  23. Спонукайте дитину вчитися вирішувати проблеми самостійно.
  24. У заняттях дитини знаходьте гідне похвали.
  25. Розмовляйте з дитиною на різні теми, обговорюйте, давайте можливість висловлювати свою думку.
  26. Допомагайте дитині бути особистістю.
  27. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей.
  28. Ніколи не відмахуйтесь від невдач дитини.
  29. Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих.
  30. Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд.

Рекомендації батькам здобувачів освіти середніх і старших класів

  1. Намагайтеся створити умови, які полегшують навчання дитини:
    • побутові (повноцінне харчування, режим, спокійний сон, затишна атмосфера, зручне місце для занять тощо);
    • емоційні (демонструйте віру в можливості дитини, не втрачайте надії на успіх, радійте найменшим досягненням, чекаючи на успіх, виявляйте любов і терпіння, не ображайте її у разі невдачі тощо);
    • культурні (забезпечте дитину довідниками, словниками, посібниками, атласами, книгами зі шкільної програми, дисками; використовуйте Інтернет для навчальних занять, разом дивіться навчально-пізнавальні програми по телевізору, обговорюйте побачене тощо).
  2. Слухайте свою дитину: нехай вона переказує те, що треба заучувати, запам’ятовувати, періодично диктуйте тексти для записування, перевіряйте знання за запитаннями підручника і т. ін.
  3. Регулярно знайомтеся з розкладом уроків, факультативів, гуртків, додаткових занять для контролю і надання можливої допомоги.
  4. Діліться з дітьми знаннями з галузі, в якій ви маєте успіх.
  5. Пам’ятайте, що в центрі уваги батьків має бути не оцінка, а знання, навіть якщо сьогодні ними скористатися неможливо. Тому думайте про майбутнє й пояснюйте дітям, де коли ці знання стануть у нагоді.
  6. Не залишайте без уваги вільний час дитини. Не порівнюйте її успіхи з успіхами інших, краще порівняйте її із собою – це дає надію.
  7. У середніх класах підлітки можуть виконувати домашні завдання спільно: це підвищує відповідальність, адже завдання виконують не тільки для себе, але і для інших. Наберіться терпіння, коли діти займаються навіть по телефону: уточнюють, обговорюють, дискутують.
  8. Намагаючись пояснити різні способи виконання завдання, не відмовляйтеся від свого рішення. Це стимулює активність школяра.
  9. Давайте відчути дитині, що любите її незалежно від успішності, помічаєте пізнавальну активність навіть за окремими результатами.
  10. Пам’ятайте, що, за науково-обгрунтованими нормами, над виконанням всіх домашніх завдань здобувачі освіти п’ятих – шостих класів повинні працювати до 2,5 годин, сьомих-восьмих – до 3 годин, восьмих-дев’ятих – до 4 годин. Порівняйте, наскільки близькі ці норми до кількості годин, які витрачає ваша дитина на домашню роботу. Допомагайте дотримуватися рекомендацій: це важливо для здоров’я, психічної рівноваги та хорошого ставлення дитини до навчання.
  11. Створюйте традиції й ритуали, які стимулюватимуть навчальну активність дітей. Використовуйте позитивний досвід ваших батьків і знайомих.

Рекомендації батькам з підтримки позитивної самооцінки у підлітка

Людині потрібно, щоб її любили, розуміли, визнавали, поважали, щоб вона була комусь потрібна і близька, щоб у неї був успіх у справах, навчанні й роботі, щоб вона могла реалізувати власні здібності, вдосконалюватися, поважати себе. Основа самооцінки дитини закладається в залежності від того, як із нею поводяться батьки. Якщо вони розуміють і приймають її, терпляче ставляться до її недоліків і промахів, вона виростає з позитивним ставленням до себе. Якщо дитину постійно «виховують», критикують і муштрують, самооцінка її виявляється низькою, хибною.
Загальний закон тут простий: у дитинстві ми дізнаємось про себе лише зі слів та ставлення до нас рідних. Образ дитини будується зовні, рано чи пізно вона починає бачити себе такою, якою її бачать інші. Кожним зверненням до підлітка – словом, вчинком, інтонацією, жестом, виглядом і навіть мовчанням – ми сповіщаємо йому не лише про себе, але й завжди про нього, а часто саме про нього.
Від знаків любові й визнання у підлітка складається відчуття: «Зі мною все гаразд», «я – добрий». А від сигналів засудження, невдоволення, критики – відчуття: «зі мною щось негаразд», «я – поганий». Покарання, а тим більше саме покарання, лише заглиблює його відчуття неблагополуччя й нещастя. Унаслідок підліток, врешті-решт, може дійти висновку: «Поганий, то й нехай! І буду поганим!» Це – виклик, за яким приховується гіркота відчаю.
Щоб не допустити глибокого розладу дитини із самим собою і навколишнім світом, потрібно постійно підтримувати її самооцінку, відчуття самоцінності. Це можна зробити, керуючись наступними принципами:
• Безумовно приймати дитину такою, якою вона є.
• Активно співчувати її потребам і хвилюванням.
• Бути разом із нею (читати, поділяти захоплення, відпочивати).
• Не втручатися в ті її заняття, з якими вона справляється самостійно.
• Допомагати, коли просить.
• Підтримувати успіхи.
• Довіряти їй свої почуття.
• Конструктивно вирішувати конфлікти.
• Використовувати в повсякденному спілкуванні фрази: «Мені добре з тобою», «Мені подобається, як ти…», «Ти, звичайно, впораєшся», «як добре, що ти у нас є».
• Бути міцними й послідовними. Діти – тонкі психологи. Вони чудово відчувають слабкості дорослих. Тому, не дивлячись на вашу готовність до компромісу, син або донька мають знати, що батьківський авторитет непорушний. Якщо ж дорослі демонструють підлітку власну невитриманість, істеричність, непослідовність, важко чекати від нього доброї поведінки.

Рекомендації батькам із використання ефективних стратегій вирішення конфліктів

1. «Виграти – виграти»
У чому полягають мої справжні потреби? Чого прагне протилежна сторона? Чи хочу я благополучного виходу для нас обох?
2. «Творчий підхід»
Які нові можливості розкриваються цією ситуацію? Замість того щоб думати, «як це могло б бути», чи бачу я нові можливості в тому «що є»?
3. «Емпатія»
Як би я почувався на місці протилежної сторони? Що намагається сказати протилежна сторона? Чи вислухав я думку іншої сторони як слід? Чи знає протилежна сторона, що я її чую?
4. «Оптимальне самоствердження»
Що я намагаюсь змінити? Як я можу сказати про це без обвинувачень? Чи відповідають мої слова моїм почуттям, а не моїм думкам про те, хто правий, а хто винний? Чи дотримуюсь я формули «Будь м’яким із людьми і жорстким з проблемою»?
5. «Спільна влада»
Чи не зловживаю я своєю владою? Чи не зловживає своєю владою протилежна сторона? Чи не можемо ми співпрацювати замість того, щоб сперечатися?
6. «Управління емоціями»
Що я відчуваю? Чи покладаю я на когось провину за свої почуття? Що я хочу змінити? Чи позбавився я бажання покарати протилежну сторону? Що я можу зробити для того, щоб краще володіти своїми почуттями?
7. «Готовність вирішити конфлікт»
Чи дійсно я хочу вирішити конфлікт? Чим викликана моя образа: минулим неприємним інцидентом, потребою, яку я ніяк не можу задовольнити, моєю упередженістю, у якій я ніяк не можу зізнатись собі.
8. «Картографія конфлікту»
У чому полягає питання, проблема конфлікту? Хто його головні учасники? Визначте потреби кожного учасника конфлікту (тобто порушення яких інтересів призвело до виникнення конфлікту). Що слід зробити, щоб знайти розумний вихід із складної ситуації?
9. «Розробка альтернатив»
Які варіанти розвитку конфлікту можна передбачити? Визначте найбільш прийнятий для всіх сторін.
10. «Переговори»
Чого я хочу добитись? Сформуйте чітке уявлення про загальний результат, тоді Ви зможете визначити свою подальшу поведінку. Як можна добитись справедливого результату, прийнятного для всіх? Чи не ігнорую я пропозиції іншої сторони? Чи не наполягаю лише на своїх доводах? Які питання я згоден включити в спільну згоду?
11. «Посередництво»
Чи можемо ми самостійно вирішити проблему? Можливо, нам потрібен посередник? Хто може стати посередником у вирішенні конфлікту? Чи підходить мені роль посередника у вирішенні конфлікту? Як я маю діяти, щоб не образити жодну з конфліктуючих сторін?
12. «Розширення кругозору»
Чи бачу я всю картину конфлікту, а не лише власну позицію в ньому? До чого може у майбутньому призвести заглиблення конфліктної ситуації?

Шановні батьки!

Дуже часто можна почути від дорослих людей про своїх друзів: «Ми товаришуємо з дитинства». Вони цінують цю дружбу, тому що вона безкорислива та найміцніша. Але, коли мова заходить про наших дітей, про їх вибір друзів, дорослі перестають розуміти свою дитину, її почуття та бажання.
«Мій син зв’язався з поганою компанією?», «Чому дочка товаришує з цими поганими дівчатами?». Такі скарги батьків можна почути досить часто.
Для початку змінимо постановку запитання: замість «у дитини погані друзі» будемо говорити «його друзі мені не подобаються». Навіть, якщо вам дійсно не подобаються друзі Вашої дитини, не поспішайте вимагати розриву відносин.

  1. Є сенс замислитися: чому друзі доньки чи сина нам неприємні, чи дійсно ці стосунки є небезпечними. Можливо ви боїтесь втратити свій авторитет, прагнете повністю контролювати дії, контакти дитини. Не дивно, що в цій ситуації вона бунтує, конфліктує, або зростає несамостійною.
  2. Спробуйте зрозуміти, чому Ваша дитина обирає саме такого друга. Було б дуже добре познайомитись нею ближче, з її сім’єю. Можливо, це багато що вам прояснить у становленні особистості сина чи доньки.
  3. Якщо ви впевненні, що такі друзі для Вашої дитині можуть стати провокуючою ситуацію, обов’язково обговорюйте ваші побоювання. Показуйте дитині всі плюси та мінуси даної ситуації. Частіше говоріть «Я впевнений, що ти в будь – якій ситуації ти поведеш себе гідно. Я довіряю тобі».
  4. Можна піти іншим шляхом – докласти всіх зусиль для того, щоб у Вашої дитини з’явилися нові друзі – її мама і тато. Ви можете зайняти важливе місце в житті підлітка, налагодити з ним психологічний контакт. Для цього потрібно не так багато, і не так мало, а саме: постійне бажання зрозуміти, відчути свою дитину, прийняти її точку зору, нехай неправильну, з розумінням вести розмови з дня в день, не зриваючись на крик і образи, говорити з нею так, як Ви б хотіли, щоб Вона говорила з Вами.
  5. Не слід забувати, що спільнота однолітків – надто важливе середовище розвитку дитини, канал життєво важливої інформації. Зміни, які відбуваються з дитиною під час контакту з друзями, закономірні. Важливо виховувати особистість, яка критично мислить, відкрито і доброзичливо відноситься до оточуючого світу. А це запорука життєвого успіху, в тому числі і дружби.